Як по болоту кожен крок,
усе непевне під ногами,
і страх біжить очеретами
і пахне порохом думок.
Якщо не вб’ють, то покалічать,
до строку витіснять у вічність,
де й ми на груповім портреті
в розстрілянім іще тоді безсмерті.
- Наступний вірш → Леонід Талалай – Все нижче нас схиляє осінь
- Попередній вірш → Леонід Талалай – Дерево серед плину
(Оцінок ще немає)