З багряного крутосхилу
летить за листком листок,
а хвиля переболіле
виплескує на пісок.
Тужно курли осіннє
б’ється у синє скло,
і тінню крила у плині
спливає твоє весло.
І стелеться, каламутить
річку вечірній дим.
А перелітний смуток
надовго стає твоїм.
І небо глибшає наче,
і відчиняється вись,
якої ти ще не бачив,
в яку ти ще не дививсь.
