За тінню тінь до видноколу
горбато рухалася, йшла,
за тінню тінь, широким полем
і довгим шляхом лемеша.
За тінню тінь до видноколу,
де обривалась далина,
де ніби щастя йде по колу
і всіх обходить, обмина.
За тінню тінь до небосхилу,
а світло з неба уві млі
стовпом лилося, струменіло,
стояло Спасом на ріллі.
І я у вузлику коріння
тримав нажите за літа
і припадав до поля тінню
свого похилого хреста.
