Залопотів білизною балкон
І обірвався сон про Вавилон,
Лишились тільки метушня і сміх
І давні суперечки на майдані
Про вежу, що й сьогодні в риштуванні, –
І щоб її довершити, Сізіф
Уже останній, ніби, котить камінь.
За вікнами вирують рівчаки,
І ручаї аж піняться від клекоту,
І проводжають криком хлопчаки
Свої хиткі кораблики «у греки».
А я свого такого ж із паперу
Чекаю, ніби звістки від Гомера,
І надихаюсь міфами старими
І вірю знову Музі і словам,
Як у дитинстві подвигам, якими
В сусіда обростав з роками шрам.
І цілий день в чеканні, як навшпиньках,
І вуликом гуде поштова скринька,
Хоч порожньо у скриньці, як і в чарці,
Яку допив за мертвих і живих
Під поглядами крука на акації,
Що мов офіціант у чорнім фраці
При виході чекає чайових.
