О. Т.
Зі мною в човні однокласниця Оля.
Ми човен двомісний взяли напрокат,
І тільки годину
дозволила доля
новеньке весло потримати в руках.
Купаються діти і крони вербові.
На світлому плині тінь від моста.
І здалеку чути, як маневровий
вагони збиває, формує состав,
і тягне його до міського вокзалу:
то скрегіт металу,
то знову – гудок…
Оля на сумочку руки поклала,
а в сумочці тліє на поїзд квиток.
І вже добігає година кінця…
В Дінці відбивається жовтий листок,
і літо, як діти, виходить з Дінця.
