За мотивами англійської народної казки
ДІЙОВІ ОСОБИ: Казкар, Онук, Джоан, Ніколь, Мачуха, Чаклунка, Король, Принц, Фея 1, Фея 2, Слуги, Ельфи, Феї.
Сцена 1
Звучить спокійна музика.
Онук:
— Діду, а можна послухати казку? Дозволь!
Казкар:
— Що ж, розповім.
Жив на світі Король.
Донечку мав — яснооку Джоан.
Врода її непідвладна словам!
Тільки ж ото, як на світі ведеться,
Ниточка щастя то в´ється, то рветься.
Вмерла у них Королева-матуся.
Рік у скорботі минув.
— Оженюся!
— Вирішив мудрий Король.
І в покої
Інша дружина ввійшла із дочкою.
Юну принцесу всі звали Ніколь,
Донькою визнав її сам Король!
Онук:
— Мачуха теж полюбила Джоан?
Казкар: (хитаючи головою)
— Кинула погляд — і тісно бровам
Стало на хмурім обличчі її.
Розпочалась колотнеча в сім´ї.
Тільки Джоан і Ніколь, дві сестри,
Раді життю, мов привабливій грі.
Ділять турботи і сум — до кінця.
(Гладить по голові Онука і зітхає).
Буде печальною казка оця.
Сцена 2
Хатина Чаклунки.
На стінах висять пучки зілля, на поличках — ряди пляшок і слоїків із кольоровою рідиною. Звучить тривожнa музика.
Мачуха:
— Слухай, Чаклунко, ось маєш гаман!
Можеш зробити бридкою Джоан?
Чаклунка:
— Не сумнівайтеся, пані, я згодна.
Чари подіють, хай прийде голодна!
Тільки Джоан зазирне в мою діжку —
Виростуть в неї мале-е-сенькі ріжки!
Гарне обличчя, сливе що дитяче,
Вкриється шерстю, як морда теляча!
(Чаклунка лиховісно сміється).
Сцена З
Покої в королівському палаці. Мачуха нахиляється над Джоан трусить її за плече.
Казкар:
— Мачуха падчерку вдосвіта будить.
Мачуха: (удавано солодким голосом).
— Доню, вставай! На ногах уже люди.
Тато просив пиріжків, щойно з пічки.
Довго чекати нема в нього звички.
Маю пиріжницю в місті знайому.
Купиш у неї — і миттю додому.
Заспана Джоан підводиться з ліжка, накидає на плечі теплі хустку. Мачуха виходить з покоїв. Проходячи повз стіл, Джоан зупиняється на хвилинку.
Джоан:
— Їсти ж бо хочеться — млосно на серці.
З´їм хоч скоринку із салом і перцем.
Кладе в рот маленький шматочок хліба і вибігає із замку.
Сцена 4
Хата Чаклунки.
Джоан:
— Бог вам у поміч, люб´язна тітусю!
Чаклунка: (огидно сміється, потираючи руки).
— Це я зраділа, тому і сміюся.
Маю-бо гостю, хоч рання пора!
Прошу ласкаво: купуй, вибирай.
Є й пиріжок, і калач, і пампушка —
Все, що захочеш, моя щебетушко!
Деко за деком — у піч та із печі.
Тут, біля печі, я ранок і вечір.
Джоан: (співчутливо).
— Чим вам, тітусю, і як підсобити?
Чаклунка: (удає байдужість).
— Допоможи переставить корито…
(Багатозначно).
В діжку заглянь, чи вже тісто зійшло.
Джоан виконує прохання Чаклунки, яка уважно спостерігає за принцесою.
(Убік). — Гарне обличчя — таке, як було.
Чари не діють. Напевне, поганка
Встигла чогось попоїсти ізранку.
(Дівчині). Ось пиріжки. Завтра знову приходь,
Тільки раніше.
Джоан (уклоняючись):
— Віддяч вам Господь!
Казкар:
— Бідна принцеса приходила ще —
Вдосвіта рано, але не натще:
Коло базару молочник вусатий
Дав їй сметану густу полизати.
Знов чарівниця лютує, бо важко
Зачаклувати Джоан-бідолашку.
Втретє, коли ще дрімали дерева,
Разом з принцесою йшла Королева.
Мачуха добре про неї подбала:
Падчерка в роті ні ріски не мала.
Чаклунка:
— Люба принцесо, заглянь-но у діжку:
Тісто зійшло і посунуло кришку.
Джоан піднімає кришку і нахиляється. А коли випростується, замість вродливого обличчя, в неї вже теляча мордочка.
Джоан:
— Лихо, рятуйте! Це я чи теля?
Мачуха:
— Геть забирайся, бридка, звідсіля!
Чаклунка й Мачуха голосно регочуть.
Сцена 5
Джоан, щільно запнута хусткою, повертається в палац і зустрічається із сестрою.
Ніколь:
— Де ти була, моя рідна сестричко?
Чом затуляєш хустиною личко?
(Зазирає під хустку, плаче й обіймає Джоан).
Ми ще, голубко, такі молоді —
Знайдемо вихід з цієї біди.
Нині рушаймо світ за очі, в путь.
Хай нас додому ніколи не ждуть.
Казкар:
— Так дві принцеси у мандри зібрались,
Із татусем, як навік, попрощались.
Онук:
— Певно, кінець оповідки сумний?
Казкар:
— Не поспішай! Опинились вони
В іншому царстві. В тій дальній землі
Плакали всі — і старі, і малі.
Сестри-принцеси дізнались: причина —
Дивна хвороба у царського сина.
Сцена 6
Палац чужого Короля. Король сидить на троні, перед ним Джоан з обв´язаною головою і Ніколь. Навколо — придворні та слуги.
Слуга:
— Ваша величносте! Двоє чужинок
Пообіцяли зцілити вам сина!
Ніколь:
— Добрий Королю, ми станем в пригоді.
Плати не треба — лиш їжа та одяг.
Король:
— Принца пильнуйте всю ніч у світлиці.
Тільки скажу: попередні сміливці
Невідь-де зникли іще до світанку.
Слуги! Подати мікстуру і склянку!
Король наливає у склянку ліки, дає Принцові попити. Принц лежить із заплющеними очима, майже не ворушачись.
— Паннам подайте напої й наїдки! (Співчутливо).
Я не питаю вас, хто ви і звідки.
Бачу і так: молоді й неледачі,
Щирого серця і доброї вдачі!
Декорації міняються. Темно. Принцові покої.
Казкар:
— Ось уже й ніч. А що темна й глибока!
Сестри вартують і сплять упівока.
Десь о дванадцятій Принц таємничо
Встав. Як сновида з поблідлим обличчям,
Вийшов з палацу — принцеси за ним.
Лісом ідуть — непроглядно-густим.
Принц у печеру заходить, а з неї
Ельфи летять і випурхують Феї.
Сцена 7
Ельфи і Феї оточують Принца веселим і гомінким натовпом.
Ельфи і Феї:
— Нум веселитись! Танцюй до знемоги!
З радістю в танець ведуть тебе ноги!
Ніколь і Джоан спочатку ховаються за деревом, потім заходять у печеру і причаюються в темному куточку.
Фея 1:
— Подружко, знаєш мою таємничку?
(Шепоче щось на вухо Феї 2).
Фея 2:
— Ну і хитренька! Дай цмокну у щічку!
Принц бідолашний вже з нами довіку?
Фея 1 (показує яблуко):
— Ще таємницю відкрию велику:
Тільки відкусить він яблуко це —
Стане рум´яним у нього лице,
Погляд — блискучим, а розум бадьорим.
Путь на цей бал не згадає ніколи!
Фея 2 (показує лорнет):
— Маю і я, мила Феє, секрет:
Десь є на світі Джоан чи Джанет —
Мусить обличчя своє затуляти,
Бо голова в неї, наче в теляти.
Чари знімає цей срібний лорнет —
Хай лиш торкнеться до нього Джанет.
Джоан (тихо):
— Як же у Фей відібрати оте?
Ніколь (тихо):
— Біля печери ліщина росте.
Вийдемо, люба, горішків нарвати.
Джоан (лукаво):
— Вміємо трохи і ми хитрувати!
Джоан і Ніколь, нарвавши горішків, висипають повні жмені на землю в печері, і ті котяться під ноги Феї 1 і Феї 2. Обидві Феї, намагаючись зібрати якомога більше горішків, випускають з рук яблуко і лорнет. Джоан і Ніколь піднімають чарівні пред-мети і тікають з печери.
Казкар (добродушно сміється):
— Кмітливі принцеси горішків нарвали.
Таку веремію зчинили на балі!
Фея 1:
— Дивися: горіхи! Лови, піднімай!
У мене — дві жмені.
Фея 2 (ображено):
— А в мене — нема…
Казкар:
— Покинули Феї скарби чарівні.
Ніколь (радісно):
— Це яблуко — Принцу.
Джоан (підхоплює):
— А лорнет — то мені!
З Джоан із Принца спадають чари.
Казкар:
— Сивий Король вранці думав, що сниться
Брязкіт, і гамір, і сміх у світлиці.
Радість була невимовна й велика!
Принц усміхався. Джоан гарнолика —
Поруч з Ніколь, мов ясний промінець.
Онук:
— Діду, дідусю! Оце вже й кінець?
Казкар:
— Так, мій онучку!
Онук:
— Шкода! Дуже мало.
Казкар:
— Казка в житті довго-довго тривала.
Принц одружився з Джоан.
А Ніколь взяв за дружину могутній Король.
