Прощай, Волинь! Прощай, рідний куточок!
Мене від тебе доленька жене,
Немов од дерева одірваний листочок…
І мчить залізний велетень мене.
Передо мною килими чудові
Натура стеле – темнії луги,
Славути красної бори соснові
І Случі рідної веселі береги.
Снується краєвидів плетениця,
Розтопленим сріблом блищать річки, –
То ж матінка-натура чарівниця
Розмотує свої стобарвнії нитки.
- Наступний вірш → Леся Українка – Остання пісня Марії Стюарт
- Попередній вірш → Леся Українка – Далі, все далі! он латані ниви
(1 оцінок, середнє: 1,00 із 5)