Я блукав колись по ріднім краю
Раю.
І шукав на сім земнім надолі
Долі.
Приблудився під стріхату
Хату.
Там дівчину стрів я винозірку
Зірку.
Промінь ясний ті дівочі
Очі.
Подала мені пом’яту
М’яту.
І на тій моїй пригоді
Годі.
- Наступний вірш → Леся Українка – Якби вся кров моя уплинула отак
- Попередній вірш → Леся Українка – В холодну ніч самотній мандрівець
(Оцінок ще немає)