Уривок з драми-феєрії “Лісова пісня”
Я не кохала? Ні, то ти забула,
яке повинно буть кохання справжнє!
Кохання — як вода, плавке та бистре,
рве, грає, пестить, затягає й топить.
Де пал — воно кипить, а стріне холод —
стає мов камінь. От моє кохання!
А те твоє — солом’яного духу
дитина квола. Хилиться од вітру,
під ноги стелеться. Зостріне іскру —
згорить, не борючись, а потім з нього
лишиться чорний згар та сизий попіл.
Коли ж його зневажать, як покидьку,
воно лежить і кисне, як солома,
в воді холодній марної досади,
під пізніми дощами каяття.
