Збігають роки у осіннім вирі,
мережать айстри вересневі дні
і тільки очі бархатисто-сірі
такі знайомі й дорогі мені.
Іскряться ніжністю, святим терпінням
та струменіють сяйвом доброти.
І покоління йде за поколінням:
на всіх любові стане й теплоти.
До школи я веду за руку сина.
Згадалось, як школяркою була…
Учителька, ця дорога людина,
мене до класу вперше завела.
Ті ж теплі бархатисто-сірі очі,
що вміють захистити, вберегти.
Вдивись у них, синочку, дуже хочу,
щоб ти запам’ятав їх назавжди.
