За італійською народною казкою
Дійшла до мене
Чутка від людей:
Край річки По
Жив дука Амедей.
Він мав у прибережному селі
Доволі саду,
Орної землі,
Ослів та мулів щось із сотні три,
А про овечок вже Й не говори!
Був Амедей зажерливим,
Сварким,
Не мовив слова доброго ні з ким,
Вітатись ні до кого не хотів,-
І тільки
Перед Березнем тремтів.
Бо місяць той –
Худібоньці не брат:
То дасть дощу,
А то підкине град,
То геть снігами поле замете,
То ожеледь учинить, як на те…
…Так і в цей рік,
Як Березень настав,
Багач його уклінно привітав:
– Добридень, друже!
А заходьу двір!
Який ти дужий!
Справжній богатир!
Ні грізний Січень,
Ні брати його
Не варті
І мізинчика твого!
Була до серця Березню хвала,
Та він робив собі свої діла:
Спускав вітри північні з ланцюгів,
Скликав дощі з далеких берегів,
Дзвінкі струмки заковував у лід,-
І так вже Амедею настогид,
Що увірвався багачу терпець…
Аж ось нарешті –
Березню кінець:
Вночі, як лиш дванадцята проб’є,
Відступить Квітню місце він своє.
Вже звечоріло… вже і ніч іде…
Лежить багач у ліжку,
Квітня жде.
А буря поза вікнами шумить,
А буря не вщухає ні на мить:
Регоче,
Стогне,
Б’є у бубонці,–
То Березень гуля наприкінці!
І думає багач:
«Біда, біда!
Цей шибеник
Понищить всі стада!»
Цього стерпіти дука вже не міг,
Із ліжка скочив, ухопив батіг,
У двір із хати кинувся бігом
І Березню грозиться батогом:
– Гей, розбишако!
Бурю зупини!
Зимі – кінець,
Надходить день весни!
Ти – капосник,
Ти – клятий лиходій,
Ти – перший і завзятий
Ворог мій!
Минув твій строк!
Тепер я не втаю:
Ненавиджу подобу я твою!
Від цих зухвалих багачевих слів
У Березня скипів на серці гнів:
– А-а! – скрикнув він.-
Тож ти брехав мені
Всі ці роки,
Всі березневі дні!
Ну, начувайся! Я ще маю час! –
…Та вдарив тут годинник:
«Бам-м! Бам-м! Бам-м!» –
Пробив годинник
Всі дванадцять раз!
І рушив місяць Березень в пітьму…
Аж бачить –
Квітень йде навстріч йому.
– Гей, братику! –
Гукнув до Квітня він.–
Даруй мені ще тільки день один!
– Хай буде так, бо ти – мій старший брат.-
І Квітень здвору
Повернув назад…
За діло взявся Березень мерщій:
З-за моря він покликав сніговій,
З-за лісу – хмари з градом і вітри,
Лихий буран з-за ближньої гори,-
І все це з молодецького плеча
Пожбурив на отари багача!..
За день худоби наче не було:
Овець та мулів
Вітром рознесло.
Розбіглись десь
І зникли віслюки…
А багатій
Подавсь… у батраки.
Мені його, признатися, не жаль…
Оце і все…
Ну, а яка мораль?
Вона така: коли живеш – живи,
Але, гляди, душею не криви!
