Ген за селом, за яворами,
Лежать до обрію лани.
Хитає вітер колосками
На всі чотири сторони.
Далеко гук моторів лине –
Жнива… забудь вже про спочин!
…Збирають жито у долині
Два комбайнери – батько й син.
Спішить один,
Спішить і другий,
Стинають вперто колоски.
Уже від спеки і напруги
В обох намокли сорочки.
Вони ідуть у перегони.
Сліпуче сонце в очі б’є.
Долає батько треті гони,
І син також не відстає.
Он куховарка кругловида
До них із мисками іде.
Гукає син:
– Несуть обідать! –
А батько й вусом не веде.
Комбайнів чути перегуди,
Зерно вилискує масне.
За тим змаганням стежать люди:
– А хто ж кого пережене?
І навіть жайвір пустотливий
Не криє захвату свого,
Дзвенить, злетівши понад ниву:
«А хто – кого? А хто – кого?»
