Буває, поснуть і вгамуються трави,
І місяць до ранку в Дніпрі заночує,–
І раптом – тривожні, бентежні, яскраві
Слова я почую.
Вони прилетять із нічними зірками,
Вони увірвуться крізь замкнені двері,
1 душу збентежать, і стануть рядками
На чистім папері.
У ночі такі, у світанки з блакиті
В житті безталанна – роблюсь я зугарна.
Здається тоді, що на білому світі
Живу я не марно.
