Дощ і вітер замели сліди –
Ти пішов полями до вокзалу…
Якби знала я, що назавжди,
Я б тебе нічим не зобиджала.
Якби знала я, що назавжди,
Що зійду сльозами й самотою, –
Крикнула б в нестямі: – Не іди!
Не лишай у світі сиротою!
Бачив ти картину “Не пущу!”?
Я б так само розметала руки,
Бо собі ніколи не прощу
Нашої безглуздої розлуки!
