З українського фольклору
Жив чоловік –
Голяк із голяків.
Було йому
За п’ятдесят років.
З них сорок літ
На пана він робив,
Вставав до сонця,-
Байдики не бив…
Була завітна думка
В бідняка:
На старість літ
Придбать козу й цапка.
Тому старий
Шматка недоїдав –
Копійку до копієчки
Складав…
І от нашкріб він грошей,
І з торжка
Привів додому
Кізку і цапка.
Побудував хлівець
З лозинок він,
Кохає, доглядає
Тих тварин.
Все віддає худобі –
Не собі.
Травичку з лугу
Тягне на горбі,
У шапці воду носить
Із струмка,–
Нема цеберки навіть
В бідняка!..
Прийшов до нього раз
Сусід-жебрак,
Сусід-жебрак –
Полатаний сіряк.
Говорить він:
– Я байдики не бив,
Я тридцять літ
На пана відробив,
Не досипав,
Шматка не доїдав –
По копійчині
Гроші відкладав:
Мав на меті,-
Від тебе не втаю, –
Худобинку якусь
Придбать свою…
Склав гроші я –
П’ятак до п’ятака,
Пішов сьогодні вранці
До торжка,
Козу нагледів,
А купить не зміг –
Замало п’ятаків моїх
Гірких!..
Зітхнув.
Подумав трохи
Наш бідняк:
– Бери мою козу,
Бери за так!..
Сусіда інший –
Дука-багатій,
Кричить йому:
Ти втратив розум свій!
Ой, що ти наробив,
Дивак, дивак!
Свою козу
Віддав комусь
За так!..
Минув би рік –
І до різдвяних свят
Коза принесла б
Двійко козенят.
А через рік
В маленьких кізочок –
Вже кількеро
Синочків та дочок!
Так і пішло 6!..
За троє зим та літ
Побільшав би
У десять раз
Приплід.
Зробився б ти
Найсправжнім багачем:
Обідав би не хлібом –
Калачем,
І їв і пив би все,
Що до душі,
Та рахував
Прибутки й бариші…
Дивак, дивак!..
– Облиш,– сказав бідняк.–
Я жебракові
Дав козу за так,
Бо ми із ним
Не маємо добра,
Бо в нас –
Ані кола, ані двора…
А втім, цього ти, мабуть,
Не збагнеш,
Бо, горенька не знаючи,
Живеш.
Недарма є
І приказка така:
«Багач не розуміє
Бідняка!»
