Жила собі сільська звичайна мати,
На полі працювала день при дні.
Вона давно забула вже граматику –
Часи, відмінки, присудки складні.
Отак би йшло життя її надалі,
Та при кінці війни, в огні атак,
На Одері, в похідному шпиталі
Помер її синочок-одинак.
І мати знов згадала і збагнула
З граматики один-єдиний час.
Печальний і скорботний час – минулий:
«Був… Жив… Співав… Сміявся… Згас…»
