Лідія Компанієць – Голубочки: Вірш

З українського фольклору

Якось вдень,
На старість літ,
Посварились
Баба й дід,

А тоді –
Як діточки –
В різні боки
Та кутки.

Дід мовчить:
Уперся він,
Мов кілочок той
У тин.

Не говорить
І стара…
Вже й обідати
Пора…

Вже спустилася
Пітьма,
А розмовоньки –
Нема…

Баба зроду
Говірка,
Ця мовчанка
Їй тяжка.

Розтуля вона
Вуста,
В діда лагідно
Пита:

– Ти, старий,
Учора чхнув?
Дід удав,
Що не почув.

– Чхнув чи ні?–
Стара ізнов.
– Чхнув… То що?
– То будь здоров!

Засміявся дід
В одвіт…
Помирились
Баба й дід

І сидять вони укупці –
Голубочок при голубці.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Лідія Компанієць – Голубочки":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Лідія Компанієць – Голубочки: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.