З індійського фольклору
Заходьте, діти, ще не пізній час,
За стіл кружком розсаджуйтесь, будь ласка.
Із Індії далекої
До вас
Прийшла цікава
Давня-давня казка.
Про що вона,
Де в ній добро і зло,
Я наперед не буду говорити…
«В зелених джунглях
Все живе – жило,
Раділи сонцю
Звірі, птахи, квіти…
Аж раптом вчувся постріл серед дня, –
І впала мов підкошена Тигриця.
А в лігві залищилось Тигреня,
Що встигло ледь
На білий світ з’явиться.
Воно ще ніжок не могло звести,
Щоб їжі роздобуть собі хоч трішки.
І от до бідолахи-сироти
Прибігла молода смугаста Кішка.
– Ти житимеш у мене, Тигреня,
Тебе я доглядатиму щоднини,
Бо тигри й кішки як-не-як рідня:
І ви, і ми – з кошачої родини.
Ми схожі, мов дві крапельки води:
В нас круглі очі, смужечки на спині.
Отож тебе врятую я з біди,
Тобі за тітку стану я віднині!..
* * *
Минулася годинонька важка!..
Немов з води росте малий сирітка.
Тигряткові і м’яса, й молока
Роздобува моторна Кішка-тітка.
А то, бува, ще й рибки принесе
До молока и до м’яса на додачу.
Тигря муркоче:
– Тітонько, за все
Колись тобі утричі я віддячу!..
Збудила якось Кішка Тигреня
І в хащу повела за лапу-руку:
– Я передам тобі свої знання.
Почнемо, любий хлопчику, науку!
Дивись:
Отак – стрибай у довжину;
Отак – у хащі затаїсь уперто;
Отак – в кущах вичікуй звірину
І блискавично кидайся на жертву!
* * *
Спливає час, немов швидка вода…
І ось уже з’явилася в Тигрятка
Підступно-хижа і м’яка хода
І смілива, метка хижача хватка.
Тоді, одного сонячного дня,
З Тигрятком Кішка сіла під бамбуком:
– Мій хлопчику, ти вже не Тигреня,
А справжній Тигр,–
Прийшов кінець наукам.
Тепер ти можеш рушити в світи,–
Нехай щастять тобі путі-доріжки…
– А чи всього
Мене навчила ти? –
Звернувся юний Тигр
До тітки Кішки.
– Всього навчила! Все передала!
Нічого не сховала, не втаїла!
– Ну, люба тьотю, раз такі діла,-
Ти на свою біду мене навчила!
І кинувся хижак
На Кішку ту!
А Кішка, наче блискавка вогняна,
Стрімкий стрибок зробила в висоту
І зникла десь між листячком банана.
– Брехуха! – гнівно заволав хижак.–
Мене ти обдурила!..
Схитрувала!
Навчала: «В ДОВЖИНУ стрибай – отак»,
А чом стрибати ВГОРУ не навчала?!
А Кішка й вухом тут не повела:
Сидить на вітті,
І в очах – усмішка…
Признайтесь, діти: це таки була
Хоч молода,
Та дуже мудра Кішка!
