Летять через гаї, через річки –
«Курли, курли» – мандрівники крилаті,
їх тіні, невиразні та хисткі,
Лягають на степи, на сіножаті.
Чекають птахів Африки ліси,
Зелені й пишні луки італійські…
Зачувши в небі їхні голоси,
У пташнику ґелґочуть
Гуси свійські.
Давним-давно приручені людьми,
Вони на мить,
В тривозі і надії,
Підводяться,
І журно б’ють крильми,
І витягають вгору довгі шиї;
У небо рвуться із душної мли,
Сполохані, збентежені до краю,
І слухають протяжливе «курли»,
Що в небесах прощально завмирає…
