Летить, кружляє березневий сніг
На тьмяному, розбитому вокзалі.
І до платформи, мов у снах моїх,
Примчав состав із фронтової далі.
Захеканий, він стомлено застиг,
Неначе біля отчого порога.
З вагонів чути музику і сміх –
Вже скоро-скоро наша Перемога!
…Стою поміж людей в самотині –
Збентежена, розгублена, змарніла:
Нема кого в ці дні стрічать мені –
Десь на Дону, в степу, твоя могила..
Та досі ще, не вірячи в біду,
Приходжу я щоразу до перону,
І тут, немов дитина, дива жду:
Ось вийдеш ти з останнього вагона…
А диво і сьогодні не збулось…
Рушає поїзд весело і гінко.
У натовпі веселім інший хтось
Цілує і голубить іншу жінку…
Як холодно, як паровоз димить,
Як серце розривається з печалі!
А березневий сніг летить, летить
На тьмяному, розбитому вокзалі…
