Намалюйте, художники, стомлену жінку,
Що в ясне надвечір’я вертає з будови:
У волоссі – вапно,
На повіках – піщинки,
Ноги в грубих чоботях важкі, як пудові.
У руці – не троянда,
А свіжа хлібина,
На обличчі – турбота,
Не усміх з плаката.
Намалюйте, художники, справжню людину,
Що уперта на вдачу, душею багата.
Позначіть ви їй зморшки твердими мазками,
На пошерхлих руках –
І подряпини, й садна,
Щоб постала вона мов жива перед нами:
Не прикрашена, щира
Й красива, як Правда!
