Не личить людям у змужнілий вік
Юнацькі згадки серцем ворушити:
У тебе – жінка,
В мене – чоловік,
У тебе – діти
І у мене діти.
В нас різні долі,
Нарізно наш дім,
Ми нарізно переживали втрати.
І нам, таким далеким і чужим,
Не варто про кохання розмовляти.
– Здорова?
– Так.
– Ну, як же ти живеш?
– Помалу… Ну, а ти?
– Помалу теж,–
Тягар порожніх слів,
Мов торба за плечима,
його несем удвох крізь штучний сміх.
Не боїмось банальних слів отих,
А боїмось зустрітися очима…
