Тепер — проростати насінню
В м’якому, вологому грудді…
…Сівбу закінчивши весінню,
Поснули натомлені люди.
Замовкли степи неозорі.
А ніч така тиха і синя…
По небу розкидано зорі,
Неначе по полю — насіння.
- Наступний вірш → Лідія Компанієць – Лист від тата
- Попередній вірш → Лідія Компанієць – Підпасок
(Оцінок ще немає)