Присвячувала кращі я рядки
Зальотникам, які мене вражали,
Оспівувала місяць і зірки,
Свої прощання, зустрічі й вокзали.
Тих красенів давно пропав і слід,
Прибило пилом їхню звабну вроду,
І тільки ти багато зим і літ
Ділив зі мною радість і негоду.
Не кинув тільки ти мене в біді,
Коли я впала, надломивши крила:
Ти на руках підняв мене тоді,
А я тобі й рядка не присвятила!..
- Наступний вірш → Лідія Компанієць – Дощ i вітер замели сліди
- Попередній вірш → Лідія Компанієць – Прощай
(Оцінок ще немає)