До виступу космонавта Валентини Терешкової на прес-конференції у Москві після здійснення космічного польоту.
– З якою швидкістю ракета лине?
– Чи не лякала вас космічна тиша?
І раптом: – А скажіть, яка людина
Вам від усіх на світі наймиліша?
Було у цім питанні щось незвичне.
Спинились разом на блокнотах пера,
Бо зачіпалась явно не космічна,
А, так би мовити, сердечна сфера.
І зал притихнув: делікатна справа…
І журналісти різних континентів
Очікувально, пильно і цікаво
Дивилися на дівчину тоненьку.
Гадали: відповість вона зухвало,
Приміром, так: «Панове журналісти!
А може б, краще тут ви не займали
Чуття мої дівочі особисті?
Про інші справи зараз ми говорим…»
…А дівчина задумано мовчала,
І перед нею – з радістю і горем –
її життя за мить якусь промчало:
Намалюйте, художники…
Дитинство… Школа… Ярославські луки..
На дальній цвинтар батькова дорога…
І мамині меткі, ласкаві руки,
Що викохали трьох дітей без нього…
…Сказала щиро й просто Валентина:
– Коли вже правду хочете ви знати,
Є на моїй землі така людина:
Це – мати!
