З індійської притчі
Хлопчина вбіг із двору в хату,
До тата голосно гука:
– А я провідав у лікарні
Свого найкращого дружка.
Тож правда, тату, я – чутливий
І маю серпе золоте?
Замисливсь тато на хвилину
І так сказав йому на те:
– Коли ТЕБЕ в тяжку годину
Людина виручить з біди,-
Про це добро, аж поки віку,
Ти, синку, ПАМ’ЯТАЙ завжди.
Коли ж людині щиросердо
Ти зробиш САМ добро колись,-
Про це ЗАБУДЬ аж поки віку,
Мовчи й нікому не хвались!
