З індійського фольклору
Пішов у мандри по світах
Поважний мандрівник.
Його в дорозі наздогнав
Кремезний чоловік.
– Візьми в супутники мене,-
Уклінно просить він.–
Удвох ніде не пропадем,
Бо двоє – не один:
В дорозі буде в тебе брат,
І друг, і помічник.
– Ну, що ж, ходім, тобі я рад,-
Говорить мандрівник.
Пішли… Ідуть годину-дві,
І каже помічник:
– Вже сонце сіло… В цій порі
Вечеряти я звик.
– Гаразд,– погодивсь мандрівник-
Сідаймо в холодку.
Маїс і рис у мене є
В дорожньому мішку.
Вечерю миттю Я зварю,
Іди по дрова ТИ.
– Ой любий брате, друже мій,
Радий би я піти,-
Та не зведуся, хоч убий:
В дорозі ноги стер.
– Тоді піду по дрова Я,
Запалиш ТИ костер
І звариш на вечерю рис,-
Чудовий він на смак.
– Ой любий брате, друже мій,
Я в цьому не мастак:
Знав батько мій,
І дід мій знав
Усяке ремесло,
А кухарів у нас в роду
Ніколи не було!
Тут мандрівник сокиру взяв
(Терплячий, видно, був!),
Пішов у ліс,
Що близько ріс,
Дровець сухих добув.
Зварив він рис,
Приніс на чай
Джерельної води,
І вже гука «Помічника»:
– Вечеряти іди!
А той обличчя одверта:
– Ой, соромно мені!
Доколи ж буду я казать
Тобі все «ні» та «ні»?
Просив ти дрова принести –
Відмовив я тобі.
Просив багаття розвести –
Відмовив я тобі.
Тепер ти просиш, брате мій,
Вечеряти мене.
То хай же з трьох твоїх прохань
Здійсню я хоч одне! –
І до багаття він підсів,
Велику миску взяв.
– Та не присилюй ти себе,–
Тут мандрівник сказав.–
І на руках, і на ногах
Я мозолі набив,
Бо у дорозі нелегкій
Один за двох робив.
То й повечеряю за двох,–
Смачний удався рис!
А ти лягай,
Відпочивай,
До ранку сни дивись!
