Тут біля тину розцвітають вишні
І тягне прохолодою з криниці.
А в горниці – суворі та безгрішні –
На покуті живуть святі в божниці.
Не витиснули досі їх із хати
Ні відкриття космічні, ні ракети:
Вважає їх моя старенька мати
І нині над усі авторитети.
Самотніми сільськими вечорами,
Як вітер за вікном гуде шалено,
До тих святих звертає очі мама
І скаржиться зітхаючи на мене:
Що в суєті живу,
А що найгірше –
Не набула собі грошей і слави,
Свої літа розтринькала на вірші –
На недоладні і пусті забави.
Бо з віршів тих – ані зерна в коморі,
Ані корівки, ні телят в оборі.
…І, слухаючи мовчки скарги мами,
Від посту геть охлялі, аж прозорі,
Осудливо хитають головами
Старі святі, безгрішні і суворі.
