На пекучім сонці другий день
Ми, похмурі біженці, бредем…
Десь наш дім лишився між руїн,
Звідтіля вже не доходять вісті…
Натомився мій маленький син,
Плаче він, прохає пити-їсти.
…Раптом розтинають синю вись
І гудуть над степом хижі птиці…
Хлопчику, угору не дивись!
Обійми мене, заплющ очиці!
Ближче… Ближче… Ніби чорний смерч,
Мчать на нас шалені «месершміти»…
Синку, ти не знаєш слова «смерть», –
Мусиш ти, моя дитино, жити!
Гуркіт!.. Спалах!.. Криця і свинець!..
Наче п’яна, смерть в степу гуляє…
Я біжу – і падаю в чебрець,
Власним тілом сина затуляю…
…Знов бредем… Ні хліба, ні води…
Припікає сонце… Мулять ноги…
Довго-довго нам іще іти
По шляхах біди – до Перемоги!
