Мете метелиця, мете,
Завіяла поріг.
На білу постіль снігову
Зимовий вечір ліг…
Дві мами тихо гомонять,
Схилившись до стола.
Ось фотографію якусь
Одна із мам взяла.
І тепла посмішка за мить
Уста торкнула їй:
— Дивись: і тут вони удвох —
Твій Гнат та мій Андрій.
— Як личить їм нова шинель!
А браві! А стрункі!
— Ой, помужніли хлопчаки!
Ой, виросли синки!..
…А хлопці, про яких іде
Розмова в цій порі,—
Стоять в негоду, в заметіль
На чатах до зорі…
Спокійно спіть,
Живіть в добрі,
Дорослі та малі.
І ви, дбайливі матері,
В зав’юженім селі…
