Війна по шляхах вже бідою куріла,
Цвіла полином і гірким молочаєм.
А ми ще не знали.
А сонце світило,
Тривало життя споконвічним звичаєм.
Як завжди, шуміли за вікнами клени,
Ранкове проміння пливло по завісці.
Ти, сонний і теплий, дрімав біля мене.
Агукав наш син у блакитній колисці…
…Тремтять мої руки – я звістку читаю:
«Загинув у битві, важкій і запеклій».
Не вірю! Бо й досі тебе пам’ятаю
Живим, трохи сонним
І теплим,
і теплим!
