Вечірній час…
Метелиця мете.
Вітрисько дме в шибки та у причілок…
Татусь читає,
мама щось плете,—
зима для хлібороба — відпочинок.
Під завірюхи нескінченний спів
вмикаєм телевізор — я і тато,—
і на екрані “Танець лебедів”
танцюють молоденькі лебедята.
Я музику сполохати боюсь,
вона прекрасна, ніби дивне диво.
Заслухавсь, зачарований, татусь,
і мама посміхається мрійливо…
Шкода, не чує музики-краси,
не бачить лебедят сестра Оленка:
вона у нас завжди у ці часи
вже міцно спить,
бо зовсім ще маленька.
