Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
Є хтось такий, як невтоленна спрага.
Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.
- Наступний вірш → Ліна Костенко – Недумано, негадано
- Попередній вірш → Ліна Костенко – Не говори печальними очима
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші