Спинюся я
і довго буду слухать,
як бродить серпень по землі моїй.
Ще над Дніпром клубочиться задуха,
і пахне степом сизий деревій.
Та верби похилилися додолу,
червоні ружі зблідли на виду,
бо вже погналось перекотиполе
за літом – по гарячому сліду.
- Наступний вірш → Ліна Костенко – Скіфська баба
- Попередній вірш → Ліна Костенко – Старий годинникар
(5 оцінок, середнє: 5,00 із 5)