Зустрілись двоє, хлопець і дівча.
Та й ходять, ходять, і нема де сісти.
І сніг іде. І песик докуча.
І по дворах гасають хокеїсти.
Якась холера дивиться з вікна.
І лід блищить. Машини роблять трюки.
І десь іде компанія блатна.
І холодно. І він їй гріє руки.
І кожне слово на тремку вагу.
І день сумний, і все-таки веселий.
І молодість застрягла у снігу,
мов коники дитячих каруселей.
- Наступний вірш → Ліна Костенко – Ми воїни. Не ледарі. Не лежні
- Попередній вірш → Ліна Костенко – Усе було – і сум, і самота
(Оцінок ще немає)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші