Люба Долик – Чорнобиль: Вірш

Чорнобильський демон зродився зловтішний
В безумному розпаді часток мізерних, –
І горе, як ніч, по землі нашій грішній
Нечутно ступає – не спиниш, не вернеш.
І вирок читає всяк сущому люду,
Пустими зіницями край спопеля:
– Ти, хлопче, ніколи вже
батьком не будеш.
– А ти не народиш здорове маля …
Бліді, неусміхнені, зболені й кволі –
То діточки наші, як свічечки, тануть,
В убогих лікарнях вмирають поволі,
Не хочуть вмирати і вірять, що встануть.
Кого їм просити, благати, молити,
Кричати, щоб чути
було в небесах:
– Врятуйте нас, люди !
– Так хочеться жити !
…Полинно буяє чорнобильський шлях.