Славна, віками і епохами обрана,
Моя кохана ненько Україно!
Барвиста ти і калиново вишивана,
Ладо моя співоча солов’їна!
В твоїй скарбниці українського народу —
Сорочка вишиванка — символ роду.
Іскриста, промениста
Сорочка та барвиста:
Блакитно-барвінкова,
Маково-калинова…
Хоч цілий світ зійди —
Такої не знайти!
Ту вишивану, неповторну, дивну вроду
Для нас неслИ з історії віків
Скіфи, трипільці — вихідці із мого роду.
Там корінь нації від козаків.
Там Долю для дитини вишивала мати,
Щоб щастям на життя коронувати.
Сорочка вишиванка —
То Долі колисанка:
Любов — то нить червона,
Журба — ниточка чорна.
Є радості суцвіття,
Є горя лихоліття.
Сорочка вишиванка — то паспорт дивосвіту.
Там проквітає магія країни.
Сорочка — то візитівка, що презентує світу
Минуле й сьогодення України:
Мужній і героїчний нині подвиг роду
За мир, за волю, правду і свободу.
Стікають каплі крові
У макові червонім.
Голгофа на хресті
У чорному вбранні —
Хрестик там вишиває
І рід мій прославляє.
Вберуся гордо я в ту витончену вроду,
У найдовершеніший символ — оберіг.
Сьогодні всьому світу він диктує моду,
Що генетичним кодом в серце ліг
І гідно представляє славний мій народ —
Вберуся в історичний нації дрес-код.
Сорочка, мов Жар-птиця:
Чорно-червоні крильця
Хрестиком лягли,
Душеньку обняли.
Волошки розквіли —
З неба блакить взяли.
У вишиванці вийду в благодатний ранок,
Вільної волі в нього попрошу.
Миром палаючий я обійму світанок,
Щедротами країну одарю,
Вишиту чорними й червоними нитками.
Країно вільна! Я тебе люблю!
І ви у вишиванку
Вберіться на світанку,
У роду берегиню —
Вишиту святиню,
Дитя і сивочубий,
В сорочку нашу любу!
