Люляй же мі, люляй: Вірш

Люляй же мі, люляй,
Колиско з явора,
Я в тобі колишу
Дитятко-сокола.

А усни мі, усни,
Велике вирости,
Велике, як і я,
Біле, як лелія.

Усни же мі, усни,
Велике вирости,
До вершечка свого,
Літа молодого.

А люляй мі, люляй,
Чорні очка стуляй!
І я би стуляла,
Кеби-м такі мала.

Люляй же мі, люляй,
Чорні очка стуляй!
Як же їх стуляти,
Кед не хотять спати?

А люлю мі, люлю,
Де я тя притулю?
Під зелену липу
Дитину повиту.

А люлю мі, люлю,
Де я тя притулю?
Під зелену сосну
Дитину милосну.

А люлю мі, люлю,
Де я тя притулю?
Під високу дулю,
Там я тя притулю.

Люляй же мі, люляй,
Мій малий синочку,
Вишию я тобі
На літо сорочку.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Люляй же мі, люляй":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Люляй же мі, люляй: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.