Випливає чапля з туманів:
Тихо крилами моя махає птиця,
Мов у листя ранішніх лісів
З серця ронить кров — і кров стає суниця.
І ще тихше канула за грані
І розтала десь за соснами далеко
Чапля — може то була лелека —
Потонула в сутиші багряній.
І над плахтою картатою полів,
Що горіше, що солодше сниться,
В ніч любови, край останніх снів,
Народилось сонце-полуниця.
