Як ми з нею луками ішли,
Розцвітали луки на путі.
Під ногами не було землі,
— Ні пливти, ні стати, ні іти.
В берегах давно дрімав Дінець,
Мов косар на спину спати ліг.
Вона глянула — родився вітерець,
Вона стала — й вітерець затих.
Як заснув у небі білий шум
І забув пливти за океан,
Як перо, що ним тепер пишу,
В сонний затопилося стоян.
Як палив залізну лісосіч
І згасав, рудіючи, ромен,
Як минали ніч і день і ніч,
Як минали день і ніч і день…
