Ах, дерево у пам’яті глухій,
Що виросло над обрій давніх літ
І так у полі зорянім заснуло.
Немов не зорі то були,
а деревій:
Райдеревом розкинувся над світом
І подолав полин — і переміг перій
І виріс в ігдразил,
— Морями, хмарами і снами оповитий.
Те дерево в дитячий край веде,
В туман, що закипає над рікою,
За пагорби, що десь за ними ген
Сховалась тайна — і розтала знов,
В жита, що їх хорунжий вітер
Веде за ті горби зустрітися, любов,
З тобою…
— Під деревом, що стало серед літа.
