На неписану зими поему
Упала, розтала веснинка:
Перша тема
На останню білу сторінку.
Іду поважний, похмурий і мрію
Про щось — про поділ земельної ренти,
А навколо грають, пустують дурні весновії:
Сміються з мене, інтеліґента.
І от солодким духом цигарки
Пихнув на мене старий робочий;
Наче воно не зима і не Харків,
А степ полинами пливе і лоскоче.
Став, стою — і думаю так приближно:
Вірю, зробимо Весну на світі!
Щось підходить близько, ніжно:
— Товаришу, дозвольте прикурити.
