Плесо спить. В очерет
Тікають перелякані брижжі,
Келіх ночі налив у плав,
Келіх ніччю по вінця — мла! і от
над щітиною бору
Появляється Мертвий Крижень.
Крила йому свистять залізні,
Оливом повні потужні жили.
Він летить — і пізні
Птахи ховають голови під крила.
Трава тремтить у чорній воді.
Поволі він облітає озеро,
Голову витяг вперед, вперед, вперед.
Залізні крила січуть очерет,
На коліна падають лози.
І от стрілець починає бить,
Божевільними пальцями шукає набоїв,
Б’є і б’є,
а Мертвий Крижень свистить
Усе ближче, все нижче над головою.
І коли ранок встає, змучений в смерть
Борнею коло чорного бору,
Човен, води повний вщерть,
Гойдав тіло з пониклою головою
— Тіло стрільця, убитого вчора
З його останнього набою.
