І знову йду на про́весні полями:
Вода іде:
В очах співає й вогко, війно тане
Во́дяний день…
І знаю я: із піснею Комуни
Я перейду поля й тисячоліття,
В полях пісень співатимуть баюни
І ввечері їм віритимуть діти.
Забудуть бруд і кров і піт і нечисть,
Що закаляли наші мужні руки,
Вагу, що винесли потужні наші плечі,
І пам’ятатимуть самі зелені звуки.
Й лише, коли зоря блисне в повітрі
Й роздерши морок, згасне коло ніг,
Щось пригадають утопійні діти
В передрозсвітній водяній весні.
