I
Коли Прометей
Підвівся руба
З чотирьох ніг
на дві
I вогонь
З запаленого блискавкою дуба,
Узявши в кострубаті руки,
Повстав проти Зевса,
То перша була
на землі,
Серед незчисленних ночей
Революція
II
Коли під вітром,
У диких снігах Кавказу,
зазяблі раби
убили
своїх центуріонів
І сунули з полум’ям і димом
в лютій розпуці
на Рим,
То ще раз
Після незчисленних віків
була
Революція.
III
Коли з забутих заводів,
Від димних домен,
Із рудень, урубаних в ґрунт,
На хмарні гори
З громом
Вийшов робочий гурт
І за погаслі очі
Сухітних дітей,
За панські ночі
Селянських жінок,
За проституток,
За віковічні муки,
За тисячолітній стогін
Уразив пана у серце,
— То в перший
І в передостанній раз
Була
Революція. —
IV
Коли на землі — комуна
І сумирного вечору
З верхів’я
Гірних гаїв
Люди линуть мов струни,
Аби в гармонії
миру
Осягти, захопити
Іще одну невторовану путь.
Коли війни,
владу
і інші цяцьки
Буде поховано з миром,
Як архаїчні руни,
В дитячі книжки,
Коли на землі — комуна
— Один величний ірій —
І тільки смерть,
Як і рані,
Жертиме перших
І ліпших
Останній тиран
В океані комуни,
Іще раз,
ізнову
У цвинтарях книгозбірень,
у поемах забутих поетів,
У якійсь старовинній Леніна й Маркса науці
Розкопають люди
Одне напіввмерле забуте слово;
І слово те буде
— Революція.
