То город-дощ, холодний і зелений,
Над морем, що під парусом туману
Щодня лаштується його покинути навіки,
Прощає й робить істеричні сцени.
Як героїня історичного роману,
Б’ючись об приступці ґранітного фонтану,
Солону слину ллє на мокрі черевики.
По вінця повний кави і какао,
Як пароплав батавський дихає й парує,
Що на Руан записаний у книги;
Дощами злитий ясно і яскраво
То город-дощ бульвари пришвартує
Коло церков і ратуш. Рукосуї
Заметушаться, вигружаючи релігії.
То город-дощ під парусом туману
Захований од сонця і од вітру,
В холодній непозбуваній розпуці
Проценти підсумовує старанно,
Фантоматичне обчисляє мито
По день химерний, що навіки витре
Його з реєстру східніх революцій.
