I
Лежать, лежать ліси,
пливуть сніги у крайню
Раїну, де над вітром дальня путь.
І гаснуть голоси
граків і вечір витре
З усесвіту історію снігів.
II
З яруги викотивсь багряний ґалаґан
І цапки став над падлими полями
Подобень місяця. Туман
Топив в затонах пам’ять. Рами
Небес розчахли. Зорі забрели в ніги́ч,
у чорний чад,
І звівши вгору темні руки, навзнаки, назад
Упала ніч.
III
І все ж лежать, лежать сніги,
Пливуть ліси у крайню
Раїну, де над вітром вольна путь,
Де гори з гір
Родяться, де у дальній
Похід веде вода і не дає заснуть;
Доводить, що у день веде, у виноград,
Цілує листя, спорить і свариться,
Верзе, що встане,
Устає
і падає назад…
— Немов ізроду не було снігів,
Немов весна в ваґоні і рука
Дівоча ніжно на вустах присниться
Й чабан, що десь увечері гукав,
Перетворивсь на теплу й сонну птицю.
