З очей спадає денний груз:
Стаю дитиною в нудьзі.
— Мов серед озера на даху чорногуз
Стоїть на ‘дній нозі.
І дивиться туди, де синій ліс
Мене пішов шукать за горизон.
— За подушкою руки заплелись —
За хмарою родився сон.
Й повів мене тихенько до отця,
що вмер.
І ось іде живий,
В сорочці сірій, хворий і смутний,
І тільки не показує лиця.
