3а лінію лісів гнав гоном потяг-пес,
Дзвенів і койлив дні димові,
І позіхнув і за лісами щез,
Мов звук невимовлений в слові.
За параван полів, синедріон снігів
Залюляв потяг ваше тихе тіло.
Ще раз зідхнули ви й заснули. Берегів
Не стало. Море вас укрило.
І ви не чули слова, що гуло
Неїмовірним, невтамованим гобоєм
В бору під брянським крізь зимове скло,
Мов сон коня перед сосновим боєм.
Сніги топило. З бою брало ліс,
Земля гула пороховим одга́лом,
Дійшло до моря. Але ви колись
Його не вимовили — і воно упало.
І я тепер його розстрілюю щодня
На стінці сірій — і не можу вбити:
Воно росте як чоловіченя
І плаче і сміється й хоче жити.
