Пливуть і тануть передзвони,
Байдужі до житейських справ…
Дзвенячим містом, Авіньйоне,
Іще Рабле тебе назвав.
Той дзвін скликає до поклонів
Побожних досі ще людей,
Отож не дивно, що для дзвонів
Тут спеціальний є музей.
І чуються у міднім дзвоні
Казки терпливої землі…
Колись держали у полоні
Тут пап французькі королі.
По-своєму люблю я дзвони,
Не релігійний аніяк;
Отут, на узбережжі Рони,
Тебе вітає, Авіньйоне,
Старий закоханий юнак.
